1:23 крізь 30 років

На 25 квітня 1986 року була запланована зупинка 4-го енергоблоку Чорнобильської АЕС для чергового обслуговування. Було вирішено використовувати цю можливість для проведення ряду випробувань. Мета одного з них полягала в перевірці проектного режиму, що передбачає використання інерції турбіни генератора для живлення систем реактора в разі втрати зовнішнього електроживлення. О 1:23:04 почався експеримент. У цей момент жодних сигналів про несправності або про нестабільний стан реактора не було. Але через декілька секунд теплова потужність реактора стрибком зросла до невідомо великої величини (потужність зашкалювала на всіх вимірювальних приладах). Сталися два вибухи з інтервалом в декілька секунд, в результаті яких реактор був зруйнований.
2405219


Приблизно о 1:23:50, 26 квітня 1986 року на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС стався вибух, який повністю зруйнував реактор. В результаті аварії стався викид радіоактивних речовин, у тому числі ізотопів урану, плутонію, йоду-131 (період  напіврозпаду - 8 днів), цезію -134 (період напіврозпаду — 2 роки), цезію — 137 (період напіврозпаду — 30 років), стронцію - 90 (період напіврозпаду — 29 років).

Існує декілька версій причини виникнення аварії на Чорнобильській АЕС:

  • проведення експерименту будь-якою ціною, незважаючи на зміну стану реактора;
  • вивід з роботи справного технологічного захисту, який просто зупинив би реактор ще до того як він потрапив би в небезпечний режим;

У сучасному викладі, причини аварії такі:

  • реактор був неправильно спроектований і небезпечний;
  • персонал не був проінформований про небезпеки;
  • персонал допустив ряд помилок і ненавмисно порушив існуючі інструкції, частково через відсутність інформації про небезпеки реактора;
  • відключення захисту або не вплинуло на розвиток аварії, або не суперечило нормативним документам.
    jY2nq4aulb-big-reduce350

Наразі місто Прип’ять залишається «мертвим» або «містом – привидом». Порожні будівлі поступово занепадають, руйнується система міських комунікацій. Міські вулиці найчастіше стають ареною баталій між мисливцями за артефактами.

Спочатку масштаби аварії замовчувалися. Термінова евакуація жителів Прип’яті почалася 27 квітня. О 13:50 усі жителі міста були зібрані біля під’їздів і посаджені у автобуси. Приблизно двадцятьом мешканцям міста вдавалося переховуватися від міліції, бо не хотіли залишати домівки, але все одно і ті були примусово евакуйовані. Тож, у жителів «зараженого» міста не було можливості забрати навіть необхідні документи. До речі, мій дідусь Баличев Федір Афанасійович будував домівки для переселенців зі зони відчуження.   Вже впродовж двадцяти восьми років Прип’ять є ласим шматочком для мародерів, які тягали заражений метал, навіть старі батареї. Забирали коштовності, старі годинники, потім продавали їх, а люди, котрі це купували, не могли зрозуміти причини поганого самопочуття.

Я особисто знайома з одним із ліквідаторів аварії Нещеретним Олексієм Дмитровичем. Він розповів багато цікавих фактів, котрі раніше замовчувалися. Зараз він – пенсіонер, йому шістдесят років. У коли сталася та страшна катастрофа йому було 32 роки. Вранці 26 квітня його викликали до військкомату та відправили до Чорнобиля.

Спочатку нам не сказали, куди ми їдемо, нас зібрали у військкоматі та посадили у автобуси. Коли ми їхали, ми помітили, як на зустріч нам їхало багато чорних Волг (у 80-ті роки чорними Волгами користувалися лише чиновники та партійники і через багато років стало відомо, що таким чином, номенклатура рятувала свої сім’ї). Перед в’їздом до Чорнобильської зони ми пройшли невеликий інструктаж. Був виданий спецодяг та дозиметри. Ніхто не попередив про те, що була смертельна небезпека. Було сказано, що у четвертому реакторі сталася пожежа, котра й виявилася причиною вибуху. Ми працювали групами по декілька чоловік, здавали зміну через кожні дві хвилини. У наш обов’язок входило забігти на верх реактору, згребти лопатою якомога більше відходів та скинути це вниз. Після кожної зміни ми  перевірялися дозиметрами, їх показники перевищували допустиму норму в тисячу разів. Але по молодості хотілося зробити усе якнайшвидше та побільше. Тим більше, що радіація є невидимою та невідчутною,

–  розповів  Олексій Дмитрович.
À˛‰Ë Ӊ‚‡˛Ú Á‡˘ËÚÌ˚ ÍÓÒÚ˛Ï˚

Після того, як пройшли заходи з усунення наслідків  на ЧАЕС та значно знизився рівень радіації поблизу станції і на прилеглих територіях, Чорнобильська зона відчуження стала популярним об’єктом для туризму. Є багато охочих відвідати занедбані квартири, школи, палац культури «Енергетик», постояти поруч із оглядовим колесом – каруселлю, котра не встигла порадувати жителів та не зробила жодного оберту. Відкриття цього атракціону планувалося на перше травня. Цікаво, що жовта краска на кабінках і досі залишилася майже цілою.

Кожного року вшановується пам’ять цим героям-ліквідаторам, а також лікарям, водіям та усім, хто зробив хоч малий внесок задля ліквідації аварії навіть ціною власного життя та здоров’я.

«На все життя запам’яталося специфічне тріскотіння, котре більше ніде не почуєш»,

–  згадує  Олексій Дмитрович.

f_21106933

Тоді на четвертому блоці вони пробули тиждень. Через деякий час ті, хто були із ним, почали вмирати. Впродовж півроку померло приблизно 30 ліквідаторів. Якщо у когось вже були хвороби, то вони починали  прогресувати через вплив радіації або ж переростали в захворювання на рак. Олексій Дмитрович також зауважив із сумом:

З хлопцями-ліквідаторами зустрічаємося кожного року, та, на жаль, з кожною зустріччю нас все менше.

Раніше держава дуже підтримувала нас: ми були наділені квартирами, забезпечені лікуванням, соціальними пільгами. Лікуватися змушували кожні півроку. Але останні п’ять років на це вже ніхто не звертає уваги. Пільги зберегли, але лікуватися доводиться за свої власні кошти. А про те, що трапилося, не дає забути сильний головний біль,

–  говорить шістдесятирічний ліквідатор.
Шановні Чорнобильці! Молодь пам’ятає ваш подвиг, дякує за ваш труд, схиляє голову перед вашою мужністю, бажає міцного здоров’я.

Автор: Дарина Кулініч

 

385 просмотров

Leave a Comment.